Приручив?
Не знаю як вам, а от мені цікаво - чому кожен з нас так хоче когось приручити? Людина це ж не собака, хоча є собаки набагато розумніші від деяких людей. Чому ми чекаємо від когось повної покірності? Ну добре, приручив і що? Погрався і стає вже не цікаво. Через деякий час людині потрібна нова іграшка, а що робити тому, кого покорили? Він вже здався, звикся із думкою, що вічно будуть разом, він не уявляє себе без покровителя... хіба це людяно? Хоча так, людина – найжорстокіше боже створіння.
Люди завжди чогось вимагають від інших, а на себе навіть не дивляться, ми завжди помічаємо найдрібніші помилки інших, а свої навіть визнавати не хочемо.
Людей заводить навіть думка про те, що хтось буде повністю залежати від неї. А задуматись, що це не просто гра, а ще й величезна відповідальність, яка не кожному під силу?! Просто сказати „хочу” мало, потрібно ще й попотіти, щось робити, йти крізь перешкоди до мети, а коли дістанешся цілі, звісно, треба ставити нові задачі, але й про здобуте треба згадувати і не просто згадувати, потрібно оберігати те, що здобув. Потрібно пам’ятати, що раніше це була твоя мрія, а те що ти її здобув ще нічого не доказує, а от чи зможеш ти її зберегти а не знищити, не забути...
І взагалі невже це така необхідність з когось робити собі раба? Людина народилась вільною навіщо одягати кайдани? Про це не задумувались?
Та нічого, от коли самі відчуєте, на своїй шкірі, от тоді і подумаєте, але буде запізно. Хоча хто знає, можливо ти саме і не потрапиш у полон, а може тобі це й сподобається, хто тебе знає, а може ти й сам себе не знаєш...
