Сон
Хтось каже, що не можливо розпізнати сон незнаючи людини, а мені здається, що розпізнавши сон – пізнаєш людину...
Світ створений твоїми мріями, де не має неможливого, не існує кривди, а всюди тільки мрії, тісно переплетені з реальністю події, дежавю... у снах існує тільки бажання, тільки сподівання, мрії, і все це становиться реальністю у снах. Людина знаходить і губить себе у снах. Хтось створює для себе нічні жахи, в яких мститься своїм ворогам, хтось створює утопію, а хтось пізнає щось нове, виявляє нові можливості, в когось з'являються крила, хтось народжується знову, а хтось помирає.
Людина всесильна у своїх снах, але не кожен хоче та може це збагнути через що їм сняться жахи в яких вони безсилі.
Але яке спустошуюче відчуття коли прокидаєшся, залишаєш світ снів. А особливо коли за вікном дощ, навколо тіні й холод. Зовсім немає бажання повертатись до реальності. Але знову ж таки ти встаєш, але не прокидаєшся. І проходить не одна година доки, сон остаточно залишить тебе.
Але як чудово прокинутись від теплого сонячного промінчика, що заглянув крізь вікно, почути спів пташок, відчути на обличчі поцілунок вітру і відчути запах свіжої трави, а не свіжих вихлопних газів. Чудово розуміти, що сон продовжується в реальному житті і що день – це логічне продовження сну, в якому ти щасливий, де лунає дитячий сміх, не існує гірких сліз, де на тебе чекають ті, кого колись втратив...
