Страх
Страх…він пожирає з середини…він виїдає твоє нутро…вбиває бажання жити…часто ми самі перебільшуємо свій страх, а часом недооцінюємо, а от коли це – часом?.. страх огортає тебе здавлюючи серце, пронизає наскрізь і ти не можеш вільно дихати, хочеться сховатись або взагалі зникнути, полонить думки і ти вже не можеш думати не про що інше…страх буває призводить до божевілля, хоча хто в наш час не божевільний?.. страх буває різний, найгірший, на мою думку, це страх перед болем, а біль бува найрізноманітніший.
Часто буває так, що ніби то все виходить як найкраще, в тебе є сили і бажання жити, але один погляд, одне лихе слово і очі, ці дикі, скажені очі, очі звіра, не людини, бо людиною це важко назвати, призводять до маніакального страху і сумнівів: „А раптом?..”
Як я стомилась боятись, чого чи кого? Та всього! Не легко це бути сильною, важко триматись, розуміючи, якщо схибиш або здасися то все, все заради чого жив, всі, всі хто вірили в тебе в твої силу і вміння, опустять руки… страшно це розуміти, страшно згадувати очі, погляд хижого, дикого, злого, підлого звіра, який здатний на все, щоб тебе прибрати зі свого шляху, зі свого життя, а через що, якась дрібниця, одна помилка, один не вірний крок, одне недоречне слово… і всім байдуже, що ти зробив для них, якою ціною, з яким болем, їм просто байдуже. Звісно можуть підтримати словом, спочатку, а далі?.. а далі хто зна…
Я стомилась… мені страшно… дуже страшно… і про це ніхто не повинен знати…
