Крик душі 2
Легко когось звинуватити в проступку, заткнути рота і заставити вислухати „логічні факти”, „переконати” у своїй правоті, сказати що ТИ – ЛАЙНО, ТИ – НІЩО, і що без них ти нікуди не дінешся, нічого не досяг би, не спроможний взагалі на будь що!!! Легко накричати на людину, зламати їй день, життя одним словом, легко спричинити істерію....!!!
Все це легко!!! А от вислухати чиїсь аргументи, так ні!!! Як це?! Він може оправдатися?! Як це?! Це ж я про все знаю, а він – дурень!!! А в цього „дурня” є поважна причина, певні проблеми, які набагато важчі та важливіші за твої... а цей „дурень” може і не винний, хоча як це?! Як це, мої ЗДОГАДИ можуть бути не правдивими, як це моя ФАНТАЗІЯ породила не правильний ланцюг подій, як це?!!!
Та ну вас на!!! Задовбав такий розклад!!! Набридло!!! Кажете: „Роби що хочеш. Ми тобі не завада...”, та невже?! Не завада?! Завжди підганяєте під якісь рамки, які мені остогидлі, ніколи не прислуховуєтеся, не дивитесь в глиб причини, а тільки на поверхневий шар... А потім: „ой, вибач. Ти таки була права...” або „в цьому дійсно не твоя провина”, або ще щось в такому дусі! Знаєте, задовбало! Остогиділо! Набридло! Не хочу!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!! але ти знов стоїш в тіні... тебе не чують, навіть не намагаються, та що там не хочуть чути, просто не помічають... і в той же час все робиться на моє „благо”...
І як після такого ще може жити бажання - продовжувати боротьбу, де знайдуться сили не опускати руки? Не знаєте, я теж.
Починаєш шукати шляхи хоча б якогось спасіння, хоча б можливість відволіктися, відпочити... а тобі на корні крила ламають, хоча ні, їх дарують, у різнокольоровому пакунку, з стрічечкою...а потім, коли ти відчув що таке політ, їх рубають, нещадно, не різко, а поступово, смакуючи, і ще додають: „дарма ти крила вдягнув! Це не для тебе! То пагана штука!”, і, звісно, роблять винним тебе, і ні про що слухати навіть не хочуть! От такої!! Я не кажу про те щоб повірити, зрозуміти! Яка там віра, тут хоча б почули...
В такі моменти зовсім не дивними є думки про самогубство... гріх, я знаю, і це єдине що мене стримує... але чи на довго?.. все одно бажання жити відсутнє... цілі, мрії...все це є, але навіть вони можуть згаснути в мить і все...нерви разок здадуть і все...думки знов переповнять голову і все...ні сил, ні бажання жити... зникло так, що й не було... і не згадають... а може, хто зна... але так, між іншим...жили ж якось без – раніше і далі будуть існувати...сама завжди кричала: „суїцид – для слабких! А я сильна!..”, але зараз я стомилась, виснажилась, заморилась... але вогонь ще не повністю згас , треба якось вирішувати проблеми, розібратись з думками і вирішити...
Все, виходжу заміж, скину все на чоловіка, а сама буду домогосподаркою! Шуткую... Подивимось що буде далі...
А ще вимагають подяку. Подяку за що?! За те що принизили, за те, що розчавили?! Як вони пишаються цим!!! Не хочуть миритися з такою яка я є і не треба, от тільки змінювати мене дохлий номер, людини сама робить себе такою, якою хоче і однаково що до думок інших!!!
