Кохання
Кохання – це щось таке високе, світле...ну прям як люстра. А якщо трохи серйозніше то це почуття є сенсом життя багатьох людей, а так і повинно бути. Адже заради чого можна ще жити? Цей промінчик живе у самих потаємних закутках нашої підсвідомості, і прокидається тоді, коли прокидаємося від буденних снів і думок ми самі. Любов наповнює сіре життя яскравими нотками, веселими барвами, воно змінює людину, відношення до життя і на якийсь момент повертає у світ дитинства.
Кохання поєднує в собі забагато всього: це й ніжність, вірність, терпіння, прощення, радість, безпечність, біль, смуток, печаль...воно дуже тісно переплітається з ненавистю. Буває часто що ці дві протилежності миттєво замінюють одне-одного, ти й не помітиш, як захочеш знищити об’єкт свого кохання або збожеволієш від лютого ворога. Таких випадків є безліч, вибирай який до вподоби.
Якщо в твоєму серці колись вже прокинеться це почуття, то воно заполонить тебе повністю, ти не зможеш дихати вільно, серце вириватиметься з грудей, і буде все навколо в „рожевих барвах”. Навіть якщо захочеш знищити його не вийде, це клеймо на серці. Воно може перестати боліти, трохи розрівнятися, але зникнути – ні. Залишки його завжди будуть з тобою і це добре, адже пам’ятатимеш, що життя може бути прекрасним і повним сонячних барв.
Нехай краще це буде колишнє відчуття до людини, а ніж порожнеча. Чому б і не бути трансформованою до дружби, що ,на мою думку, ще сильніше і, знову ж таки, вічне...
Найважче кохати і при цьому знати, що твоє кохання не взаємне. Продовжувати терпіти, чекати, вірити... інколи людина кохає так сильно, що відпускає того, кого любить, якщо знає, що так буде краще. І не важливо з яким болем у серці це робиться, але все ж таки той хто кохає, той живе для коханого і буде робити все для нього, навіть якщо це буде не на його корись, це не важливо, важливо щоб коханий був щасливий за будь-яку ціну...
Ми кохаємо і в той же час можемо ненавидіти одну й ту ж людину. І, на жаль, прокльони доходять частіше ніж слова любові, що вбиває обох...
