Крик душі

Хвацька бабенція. Не вдалося стати Президентом. Нічого, зарплата для свинарки в колгоспі „Новий Ковалівський кібуц” у 8000 гривень на місяць – це тобі не на Майдані яйця морозити. В партії яйця має мати тільки лідер. Всі останні мають просто пити горілку і слухати мамку. Но мамка нінче постарела, як казав один голова колгоспу, лежачи на голій землевпорядниці. Думав, що адміністративна реформа – це тільки переміщення молоді на село? Ан ні, ще й перевірки їздять, щомісяця на екзамени до Полтавії дьоргають. Інколи він сумував по бабі Клаві, колишній землевпорядниці. Цицьки, звісно в неї – обвислі та схожі на мішечки з піском, та було тихо мирно. За день справки пороздавали, виконком раз на рік зібрали. Ну, ще дотації проїли. І все, порийся собі на власному городі. Шо нада – звоніть. Не, стройку вони затіяли, гади! Де той проклятий Падіонов з своїми фельйетонами взявся?

А тріумфуючі казахи все шли, йшли, із Путінської клоаки у освічену Європи. Всіма кольорами райдуги сяяв Кадетський корпус, де частину займала Полтавська юстиційна рада, а іншу – консульства різноманітних іноземних держав. В Полтаві були також і консульства таких мікродержав, як дєнеєрє і ленеєере. Ну десь же пісяти і какати треба? От і зробили громадські туалети для перехожих. Епоха упісяних дітей по дорозі додому закінчилася.

Тільки для того, щоб не травмувати психику місцевих ватніків їм була виділена територія безхозності, щоб там князював Мамай. А тут і плюнути на асфальт можна, і покурити при дитині (їм ляльки давали, кому гумові, а кому дерев’яні), і скло розбити в супермаркете „Бічий”. Ну, дітей водили на екскурсію, щоб знали, як жили людо – мавпи в алкогольній епосі Руїни. Як вони сміливо дерлися в кабінети до людо – ящурів і як власне проходила революція Бідності. Чи гідності? Ну, власне, про події Майдана старалися не згадувати, як про страшний сон Київських телевізійних упирів.

З Росією помирилися. Ті за денеєре и ленеєре віддали Казахстан Падіонову, бо він закохався в Казаську принцесу. Ну, з лютості віддав міське сміттєзвалище японцям. Ті приїхали, свалку санували, вичистили, запустили туди екзотичних риб, насадили сакур (це вишня така, шо у вашої мами в саду на лайні росте), побудували з дозволу Лихошваянської сільської ради дома для японських пенсіонерів, з усіми зручностями. Щоб вони милувалися на Полтавію – окрасу Європи. Нову столицю Української конфедерації. Два роки Полтаву обходив Кіровоград. Не все ще жлобство викорінили. Десь ще вірус Бублика гуляв. Ну нічо, зайнявся він улюбленою справою: організацією пей – парадов. Культурна молодь пила горілку, одягяла вишиванки і трясучі арматурою гордо гуртечком дефілювала Жовтневою. А те що в жіночих панталонах. Ну, звіняйте, то традиції Полтавії. Путін же в стрінгах по арбату ходив? Ходив. Прощення просив? Просив. Ну, тепер нехай і наші хлопці позаманюють французького інвестора своїми сраками.

Юля затянула пісню: „ля-ля-ля!!! Я газ не крала....”. Поправила свій головний бублик, що світився наче німб у пресвятої мучениці та пішла лайно кидати через паркан. Працювати треба. Бо пенсію взагалі відмінили. А окрім лайна, тюрми та інших пруглих речей вона нічо не бачила. А тут! Така честь! Працювати дояркою в лесбійському колгоспі „Розове вимя ім. Поетеси Сапфо”! І підробляти в кібуці! Таке щастя на двох роботах працювати! Це місце чуть з руками не відірвала колишній міністр соціальної політики Наталія Королевська. А ще казали, що Падіонов коррупцією займатися не буде! Хто знав, що коррупції не буде взагалі? Просто тих, хто з нею боровся ці роки в психлікарні поклдуть? Так нє, всьо – через постель. Вперьод Україна! И начали всі переть и переть! Такий беби бум! Коляски не встигали роздавати соціальні служби.

Єто всьо от екології. Чисте повітря зародило нову епоху. Ну, і напів – сухий закон декількох драконів. Ех, тільки не вродили в цьому році дракони. І яйця мілкі, і люди нікчемні? Думаєте нам ваш світ цікавий? Ви, дурні, з Гоголя бога зробили, а ми Котляревського в гості запросили, накормили, напоїли, просвітлили, і вам, розумним гостинця від Діда Панаса відпраили, бо слово розумне та порада мудра усюди шанується, де самі себе шанують. От вам казка, а мені Бубликів в’язка.